Зимовим днем у парку я бачила картину отаку:
Зажурена, закутана у шарфик, везла мати доньку у візку.
Дітвора, сміючись, бабу снігову ліпила,
І радіє й біга, запорошена в снігу,
Та мамі сум на радість не змінила,
Не зняла із серця образи тугу.
Донька ж усміхалась і сонцю раділа:
- Дивися, матусю, як дивно все Бог сотворив.
Сніжинку зловила: Мов мереживо зіткана дивно...
Всміхнися, матусю,- вона говорила,
А мати мовчала й дивилась у сніг.
Сміх дитячий хвилею до ніг її котився,
А вона із сумом вдивлялась в даль.
Серце стислося від болю, мов закрилось
І лягла на плечі каменем печаль:
Згадалась аварія й крик: "Мамо, ноги!"
Машини, гамір і кров обабіч дороги.
Той вирок сокирою вдарив у груди:
"Ніколи вона вже ходити не буде".
"Ніколи?!"- наче льодом огорнене серце:
"За що мені, Боже, за що мені все це?!
Чи ж я не просила, чи ж я не молила:
Спаси, о мій Боже, кровинку мою!
Ні молитись, ні думать про Тебе не сила:
Ти ударив мене ні за що, без жалю!"
- Це все, що Він може,- мати відрізала грубо.
- Це все?! матусенько, люба,
Поглянь на дерева: вони у фаті.
Поглянь но на себе - Яка ти чудова:
Сніжинки вляглися на коси тобі
І комір укрили пушком веселковим.
Немов би крила у мене зростають,
Коли я бачу твої ніжні очі,
Які завжди пораду і втішення мають.
Заплакані їх лиш я бачить не хочу.
Той, хто прийшов убить і погубити
Хотів життя моє забрать,
Господь зумів мене закрити
Й душі моєї не віддать!
Твоя молитва, мамо, щитом мені була:
Із чаші, немов криця встала,
Закрила доню й зберегла.
Господь не залишає вірних,
Молитви в чашах перед Ним.
Як настає лиха година,
Він охороною їх ставить для святих.
Це ВІН дарував мені неню таку!
Дарма, що не йду - Я лечу у візку!
Молитись будем разом, "нога в ногу".
Не бійся, ненечко, я не відстану.
Усе погане, я як Лазар, - на землі дістану,
А в небі - з золота вінець нагородою нам стане.
Обнявшись, мама з донею стояли нарівні
І не морозив сніг коліна.
Сердечна рана щезла, мов у сні,
Лиш мати згадала про рани Небесного Сина.
Комментарий автора: " ВЕСЕЛОЕ СЕРДЦЕ БЛАГОТВОРНО, КАК ВРАЧЕВСТВО,,,"
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Два чоловіки (Two Husbands) - Калінін Микола Це переклад з Роберта У. Сервіса (Robert W. Service)
Unpenitent, I grieve to state,
Two good men stood by heaven's gate,
Saint Peter coming to await.
The stopped the Keeper of the Keys,
Saying: "What suppliants are these,
Who wait me not on bended knees?
"To get my heavenly Okay
A man should have been used to pray,
Or suffered in some grievous way."
"Oh I have suffered," cried the first.
"Of wives I had the wicked worst,
Who made my life a plague accurst.
"Such martyrdom no tongue can tell;
In mercy's name it is not well
To doom me to another hell."
Saint Peter said: "I comprehend;
But tribulations have their end.
The gate is open, - go my friend."
Then said the second: "What of me?
More I deserve to pass than he,
For I've been wedded twice, you see."
Saint Peter looked at him a while,
And then he answered with a smile:
"Your application I will file.
"Yet twice in double yoke you've driven...
Though sinners with our Saints we leaven,
We don't take IMBECILES in heaven."
Поэзия : Звезда. - Вера Плесовских Написала это стихотворение и сама не знаю, к какому виду стихотворений оно относиться... Как Господь дал, так и написала. Не знаю, если когда-нибудь напишу ещё что-нибудь подобное.
Может кто-нибудь напишет своё мнение об этом стихе...?
