«Как на духу вам братцы расскажу
И ничего от вас не утаю,
О тех годах, когда служил в тюрьме, -
Седой старик, рассказывал в корчме.
Дружил я там с тюремным палачом.
Тела кромсал искусно он мечом,
А крики жертв, его лишь возбуждали;
Не знал любви, не ведал и печали.
К нам как-то узника направили на казнь;
Был очень молод, но в глазах боязнь
Его отсутствовала, словно никогда
Не слышал он о зверствах палача.
Хоть был и юн, но жизнь уже познал,
Как перст один в притонах возрастал.
В тринадцать лет, став в банде главарём,
Слыл для мирян, ужаснейшим врагом.
Чужую кровь лил реками зазря,
Любил смотреть, в угасшие глаза.
И каждый день, когда ложился спать,
Он тело жертвы прятал под кровать.
Недолго дружбу с ним водила смерть,
Устав на похоть главаря смотреть,
Разорвала с ним дружеский союз,
Предав в объятия стальных закона уз.
Всего лишь день был у него до казни,
Никто не знал, какие в сердце страсти
Он испытал во тьме средь грязных крыс,
Но дух его остался все же чист,
Не запятнавшись чёрной краской страха.
Когда с утра на эшафот, где плаха
Ждала его, поднялся не спеша
И преклонив колени, чуть дыша
Просил у всех собравшихся прощенье,
И Господа просил, чтоб все лишения,
Что людям, раньше в злобе сотворил,
По милости Своей ему простил.
В глазах сверкнула чистая слеза.
Она как звёздочка осталась навсегда,
В сердцах у всех, кто был у эшафота.
Скатилась звёздочка по лучикам восхода
В сосуд Господний покаянных слёз.
Поверьте мне, я говорю в серьёз,
Случилось что-то даже с палачом:
В тот миг, расставшись со своим мечом,
Не стал он казнь над узником вершить
И в мир ушёл, чтоб Богу послужить.
Прощает Бог всем грешникам грехи,
По милости Своей, но мы должны,
Простив других, открыть Ему сердца
Один лишь раз, но сразу навсегда!»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.